Український поет-романтик із Полтавщини, автор понад 600 байок і балад: 22 лютого – 220 років від народження Левка Боровиковського
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
22 лютого виповнюється 220 років від дня народження Левка Івановича Боровиковського, видатного українського поета доби романтизму, який працював у жанрах романтичної лірики, літературної балади та байки-гуморески. Творчість Боровиковського високо цінували вітчизняні літератори, а його твори слугували джерелом натхнення для наступних поколінь письменників.
Джерело: Полтавська ОВА
Левко Боровиковський народився 1806 року в селі Мелюшки Хорольського повіту Полтавської губернії в родині дрібного поміщика. Дід поета, миргородець Лука Боровик, походив зі старовинного козацького роду. Він добре малював і грав на гуслях, а свій хист передав сину Івану та онукам. Сам Левко Іванович також захоплювався малюванням, через що місцеві називали його родину «Маляренками», а куток, де вони мешкали, – «Маляренківщина».
Читати й писати Боровиковський навчився вдома, потім навчався в повітовому училищі в Хоролі (1818-1822) та в Полтавській гімназії (1822-1826). У 1826 році вступив до Харківського інституту на філологічний факультет, на якому вивчав латину, французьку та польську мови, а також історію й географію.
Великий вплив на нього мав поет Петро Гулак-Артемовський, який надихав збирати український фольклор, матеріали для словника (йому він присвятив багато років, на жаль, так і не завершивши роботу) та писати власні твори. У 1828 році на шпальтах журналу «Вѣстникъ Европы» з’явилася поема Левка «Пир Володимира Великого», а також балада про відважного козака «Смерть Пушкаря». Відтоді ліро-епічна поезія історико-героїчного та фантастичного характеру стала головним напрямком його творчості.
Перші твори Боровиковський писав російською мовою, але незабаром перейшов на українську, що здобуло популярність серед читачів. Серед його творів – «Гайдамаки», «Бандурист», «Ледащо», переклади Горація та низки інших класиків.
Після закінчення навчання отримав ступінь «кандидата за отличие» та працював у Курській гімназії викладачем історії та латини, завідував бібліотечним відділенням, поширював освіту серед бідного населення та продовжував писати. Пізніше працював у Новочеркаській гімназії, а згодом – у Полтаві, у Полтавському дівочому інституті, де працював і Гулак-Артемовський, та продовжував збирати фольклор, писати байки й балади.
У 1841 році в Петербурзі Євген Гребінка видав альманах «Ластівка», у якому були опубліковані поезії Боровиковського «Волох», «Розставання», «Чорноморець», «Палій», «Зимній вечір», а також одинадцять байок і понад сто прислів’їв і загадок.
За життя поет написав понад 600 байок і прибаюток, 24 балади і думи, підготував до друку 200 українських народних пісень та 1200 прислів’їв і приказок. Він став одним із перших українських романтиків, продовживши традиції Івана Котляревського.
Левко Іванович також писав прозу, на жаль, ці твори втрачені. Байкам пощастило більше, ще за життя літератора їх знали, неодноразово друкували. Чимало висловів із його робіт стали народним фольклором, зокрема: «Найлучча птиця – ковбаса!», «Хто сам собі дає зарік – пропащий чоловік», «Сова хоть спить, та кури бачить»,«Мор, голод і війна – то страшні людоїди, а ще страшніші – злі сусіди» та ін.
26 грудня 1889 року Левко Боровиковський помер. Його поховали неподалік садиби, а могилу 1986 року увічнили мармуровим пам’ятником.
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
